Панщина — це форма феодальної повинності селян, яка існувала в Україні (і в багатьох інших частинах Європи), коли селяни змушені були працювати безоплатно на земельних ділянках, що належали панові (поміщику, землевласнику).
Селянин мав власну ділянку землі для обробітку (надану паном). За право користуватись нею, він мусив працювати кілька днів на тиждень на полі пана — це і була панщина. Роботи могли бути різними: оранка, жнива, догляд за худобою, будівельні роботи тощо.
Найбільш поширена панщина була в XVII–XIX століттях, особливо на Лівобережжі та Правобережжі. У Російській імперії (включно з більшістю українських земель) панщина тривала до 1861 року, коли було скасоване кріпацтво маніфестом царя Олександра II. У Галичині, що входила до Австрійської імперії, панщину скасували в 1848 році під час революцій.
Через такий устрій селяни були економічно та особисто залежні від пана. Відсутність свобод і власності сприяла зубожінню, бунтам та еміграції;
Зрештою, скасування панщини дало людям більше свободи, хоча і не вирішило всіх проблем одразу. Проте це був важливий крок до того, щоб селяни могли працювати на себе і жити краще.
Панщина — символ феодального гніту і соціальної нерівності, яка залишила глибокий слід у народній пам’яті, піснях та літературі.