Слова «постіронія» та «метаіронія» дедалі частіше зустрічаються в розмовах про сучасний гумор, меми, кіно, соціальні мережі та масову культуру. Ними пояснюють дивні жарти, неоднозначні висловлювання або ситуації, коли неможливо зрозуміти, чи людина говорить серйозно, чи навмисно іронізує. Проте, попри популярність цих термінів, їх нерідко використовують неправильно або як синоніми, хоча між ними існують важливі відмінності.
Варто одразу зазначити, що в гуманітарних науках немає єдиного загальноприйнятого визначення ні постіронії, ні метаіронії. Літературознавці, культурологи, філософи та дослідники цифрової культури можуть трактувати ці поняття по-різному. Особливо це стосується метаіронії, межі якої досі залишаються предметом дискусій. Саме тому в різних книгах, статтях або відео можна зустріти не лише різні пояснення, а й приклади, які одні автори називають постіронічними, а інші — метаіронічними.
Попри це, більшість сучасних дослідників погоджується в одному: обидва поняття виникли як спроба описати зміни, що відбулися в культурі наприкінці XX — на початку XXI століття. Щоб зрозуміти, у чому полягають ці зміни, спочатку варто пригадати, що таке звичайна іронія.
Що таке іронія
Іронія — це художній або мовний прийом, за якого буквальний зміст висловлювання не збігається з тим, що людина насправді має на увазі. Найчастіше мовець навмисно говорить протилежне до своїх справжніх думок, а співрозмовник розуміє це завдяки контексту, інтонації чи самій ситуації.
Наприклад, людина виходить надвір без парасолі, потрапляє під сильну зливу й каже:
«Чудова погода для прогулянки.»
Очевидно, що вона не захоплюється погодою. Навпаки, комічний ефект виникає саме тому, що сказане суперечить реальності.
Іронія існує вже багато століть і трапляється як у повсякденному мовленні, так і в літературі, театрі чи кінематографі. Проте в другій половині XX століття її роль суттєво змінилася.
Чому з'явилися постіронія та метаіронія
У другій половині XX століття іронія перестала бути лише окремим художнім прийомом. Вона поступово перетворилася на один із головних способів осмислення світу.
Для культури постмодернізму були характерні недовіра до абсолютних істин, постійне цитування, пародіювання, переосмислення відомих сюжетів і дистанціювання від будь-яких категоричних тверджень. Відкрита щирість часто сприймалася як наївність, а майже будь-яке висловлювання можна було обіграти за допомогою іронії.
Згодом стало зрозуміло, що постійне дистанціювання теж має свої межі. Якщо будь-яку думку можна перетворити на жарт, стає дедалі складніше зрозуміти, що людина справді думає. Якщо будь-яке захоплення можна висміяти, чи залишається місце для щирого захоплення? Якщо кожне емоційне зізнання супроводжується самоіронією, чи не перетворюється сама іронія на своєрідну маску?
Саме в цьому культурному контексті почали активно використовувати поняття постіронії та метаіронії. Вони описують різні способи взаємодії між іронією, щирістю, авторським задумом і сприйняттям аудиторії.
Хоча ці терміни часто згадують разом, вони відповідають на різні запитання. Постіронія допомагає пояснити, як сучасна культура поєднує щирість та іронію, тоді як метаіронія описує ситуації, у яких предметом гри стає сама іронія, її правила або спосіб, у який ми її сприймаємо.
Саме тому ці поняття не можна вважати повними синонімами, хоча в окремих випадках вони можуть перетинатися.
Що таке постіронія
Постіронія — це спосіб висловлювання, у якому іронія перестає бути протилежністю щирості. Якщо в класичній іронії людина навмисно дистанціюється від предмета розмови, то в постіронії ця дистанція значно скорочується або взагалі зникає.
Автор може використовувати жартівливу, іронічну чи навіть абсурдну форму, але при цьому його емоції, симпатії або переконання залишаються цілком щирими. Іронія більше не приховує справжню позицію, а стає одним зі способів її висловити.
Саме тому постіронічні висловлювання часто важко трактувати однозначно. З боку може здаватися, що людина насміхається з певного явища, хоча насправді вона одночасно і жартує, і ставиться до нього абсолютно серйозно.
Важливо розуміти, що сама по собі така неоднозначність ще не робить висловлювання постіронічним. Головною ознакою є саме поєднання іронії зі щирим ставленням, а не неможливість «розгадати» намір автора.
Постіронія та нова щирість
Поняття постіронії часто розглядають поруч із явищем, яке отримало назву «нова щирість» (New Sincerity).
Після тривалого періоду, коли іронія стала майже універсальною мовою культури, з'явилося прагнення знову відкрито говорити про власні почуття, захоплення й цінності. Проте повернення до щирості не означало відмову від гумору. Навпаки, сучасна культура дедалі частіше поєднує щирість із самоіронією, перебільшенням або свідомою грою з умовностями.
Саме тому людина може абсолютно серйозно захоплюватися тим, що одночасно здається їй кумедним, дивним або навіть несмаковитим. Ці два рівні більше не суперечать один одному.
Основні ознаки постіронії
Постіронію не завжди легко впізнати, однак більшість постіронічних висловлювань мають кілька спільних рис.
Поєднання щирості та іронії. Людина не обирає між жартом і серйозністю — вони співіснують одночасно.
Відсутність цинічної дистанції. Автор не висміює предмет розмови лише для того, щоб показати власну зверхність або відстороненість. Навпаки, іронія допомагає говорити про те, що для нього справді важливе.
Допущення кількох інтерпретацій. Читач або глядач може вагатися, де саме проходить межа між жартом і щирістю. Проте ця неоднозначність виникає природно, а не є самоціллю.
Емоційна відкритість. На відміну від класичної постмодерної іронії, яка часто приховувала особисте ставлення автора, постіронія не боїться демонструвати емоції.
Приклади постіронії
Теоретичні визначення можуть здаватися складними, тому найкраще зрозуміти постіронію допомагають життєві ситуації.
«Я знаю, що він недосконалий, але саме тому його люблю»
Людина переглядає старий фантастичний фільм із наївними спецефектами, простим сюжетом і посередньою акторською грою.
Вона чудово бачить усі його недоліки й навіть жартує з них.
Проте ці недоліки не заважають їй щиро любити цей фільм. Ба більше, саме вони роблять його особливим.
Іронія в цьому випадку не руйнує симпатію, а існує поруч із нею.
Ностальгія без ідеалізації
Людина із задоволенням повертається до комп'ютерних ігор, музики або дизайну початку 2000-х.
Вона розуміє, що багато речей того часу сьогодні виглядають застарілими або навіть кумедними.
Проте це не заважає їй отримувати від них щире задоволення.
Такий погляд відрізняється від звичайної насмішки над минулим. Людина одночасно помічає недоліки й цінує те, що вони є частиною її особистого досвіду.
Меми про повсякденне життя
Чимало сучасних мемів присвячені роботі, навчанню, нестачі сну, тривожності чи побутовим труднощам.
На перший погляд вони виглядають як перебільшений жарт.
Однак люди поширюють їх не лише тому, що вони смішні, а й тому, що впізнають у них власний досвід.
Гумор у такому випадку не приховує реальних емоцій, а допомагає про них говорити.
Саме тому дослідники часто розглядають подібні меми як один із найхарактерніших проявів постіронічної культури.
Коли жарт стає частиною щирого ставлення
Іноді компанія друзів починає називати невелике придорожнє кафе «найкращим рестораном у світі».
Спочатку це очевидне перебільшення й звичайний жарт.
Але з часом саме це місце стає пов'язаним із приємними спогадами, спільними подорожами та важливими моментами життя.
Фраза залишається жартівливою, але водночас набуває цілком щирого змісту.
Саме такі ситуації добре показують головну особливість постіронії: іронія не заперечує справжніх почуттів, а співіснує з ними.
Найпоширеніші помилки про постіронію
Популярність цього терміна призвела до того, що сьогодні словом «постіронія» нерідко називають майже будь-який дивний або незрозумілий жарт. Насправді це значно складніше культурне явище, тому багато поширених уявлень про нього є помилковими.
«Якщо жарт незрозумілий — це постіронія»
Це, мабуть, найпоширеніша помилка.
Не кожен мем або жарт, який складно зрозуміти, є постіронічним. Причин може бути безліч: внутрішній жарт певної спільноти, незнання контексту, абсурдний гумор, сюрреалістичний стиль або просто невдалий жарт.
Постіронію визначає не складність сприйняття, а особливе поєднання щирості та іронії.
«Будь-який абсурдний гумор — це постіронія»
Абсурдний гумор існував задовго до появи самого терміна «постіронія».
Його метою є створення комічного ефекту через нелогічність, несподівані поєднання або повну відсутність здорового глузду.
Постіронія може використовувати абсурд як художній прийом, але далеко не кожен абсурдний жарт є постіронічним.
Наприклад, якщо комізм виникає виключно через безглуздість ситуації, а за ним не стоїть жодного щирого ставлення автора, говорити про постіронію немає підстав.
«Будь-яка самоіронія — це постіронія»
Самоіронія й постіронія також не є синонімами.
Людина може жартувати над собою, щоб розрядити напружену ситуацію, приховати хвилювання або просто розсмішити співрозмовників. У таких випадках це буде звичайна самоіронія.
Постіронія виникає тоді, коли самоіронічний жарт не приховує справжніх почуттів, а стає способом чесно про них розповісти.
Іншими словами, кожна постіронічна самоіронія залишається самоіронією, але далеко не кожна самоіронія є постіронічною.
«Постіронія — це коли іронічний жарт виявився правдою»
Ще одна поширена помилка пов'язана із самим словом «постіронія».
Дехто сприймає префікс «пост-» буквально й думає, що йдеться про ситуацію, коли спочатку людина пожартувала, а згодом її слова несподівано стали правдою.
Наприклад, хтось іронічно каже:
«Ну так, це було найкраще рішення у твоєму житті.»
Через кілька років виявляється, що саме це рішення справді привело до успіху.
Попри цікаву ситуацію, це не є постіронією.
На момент висловлювання людина використовувала звичайну іронію, тобто говорила протилежне до того, що думала. Те, що подальші події випадково підтвердили її слова, не змінює природи самого висловлювання.
Назва «постіронія» не означає «іронія, яка настала після іронії». У цьому випадку префікс «пост-» використовується так само, як у словах «постмодернізм», «постіндустріальний» чи «постпанк». Він позначає новий етап розвитку певного явища, а не послідовність подій у часі.
Як зрозуміти, що перед вами саме постіронія
Універсального правила не існує, але можна поставити собі кілька запитань.
Чи справді автор щиро ставиться до того, про що говорить?
Чи допомагає іронія висловити його справжню позицію, а не приховати її?
Чи зникне сенс висловлювання, якщо прибрати один із двох рівнів — іронічний або щирий?
Якщо відповідь на останнє запитання буде ствердною, перед вами, найімовірніше, постіронічне висловлювання. У ньому жарт і щирість не конкурують між собою, а існують одночасно.
Саме ця особливість і відрізняє постіронію від більшості інших видів гумору.
Чим постіронія відрізняється від іронії, сарказму та самоіронії
Постіронія може використовувати ті самі прийоми, що й інші види гумору: перебільшення, насмішку, абсурд або жарт над собою. Проте її визначає не зовнішня форма, а співвідношення між сказаним і справжнім ставленням автора.
У класичній іронії буквальний зміст не збігається з тим, що людина думає насправді. У сарказмі ця невідповідність використовується для гострої критики або висміювання. Самоіронія спрямована на самого мовця, але може бути як щирою, так і захисною. Постіронія відрізняється тим, що іронічний і серйозний рівні не заперечують один одного.
Межі між цими явищами не завжди чіткі. Один вислів може бути одночасно самоіронічним і постіронічним, а абсурдний мем — містити щире переживання. Саме тому важливо оцінювати не лише слова, а й контекст, інтонацію, попередні висловлювання автора та його реальне ставлення до теми.
Що таке метаіронія
Метаіронія — це спосіб висловлювання, за якого частиною жарту стає сама іронія: її правила, знайомі шаблони, реакція аудиторії або спроба визначити, серйозно говорить автор чи ні.
Єдиного усталеного визначення метаіронії немає. У різних дослідженнях цим словом можуть називати рефлексивну іронію, іронію над іншою іронією або висловлювання з кількома рівнями інтерпретації. Для практичного пояснення найзручніше розуміти метаіронію як жарт, що звертає увагу на власну побудову.
У звичайній іронії автор іронізує над певною подією, людиною чи явищем. У метаіронії об’єктом гри може стати вже сам спосіб, у який про це явище прийнято жартувати.
Наприклад, автор створює навмисно примітивний мем із поганою якістю зображення, недоречним шрифтом і застарілим підписом. На першому рівні він виглядає як невдалий жарт. На другому — пародіює старі або невміло зроблені меми. На третьому — може висміювати аудиторію, яка намагається визначити, чи мем справді поганий, чи навмисно таким зроблений.
Гумор виникає не лише з теми мема, а й із процесу його оцінювання.
Як працює метаіронія
Метаіронічне висловлювання часто передбачає, що аудиторія вже знає певний шаблон. Це може бути популярна фраза, жанрове кліше, манера конкретного блогера або типовий формат інтернет-жарту.
Автор спочатку відтворює цей шаблон, а потім змінює його так, щоб увага перемістилася із самої теми на спосіб її подання.
Наприклад, блогер може настільки часто повторювати власну характерну фразу, що згодом починає навмисно її перебільшувати. Глядачі вже сміються не з буквального змісту слів, а з того, що автор усвідомлює власний штамп і перетворює його на самопародію.
Інший приклад — фільм, який використовує передбачувану сцену з певного жанру, але водночас показує, що прекрасно розуміє її шаблонність. Глядач упізнає кліше й бачить, що твір навмисно грається з його очікуваннями.
Основні ознаки метаіронії
Саморефлексивність. Жарт у певному сенсі коментує самого себе або власний спосіб побудови.
Залежність від контексту. Без знання попередніх жартів, шаблонів чи стилю автора метаіронія може залишитися непомітною.
Кілька рівнів сприйняття. Один глядач бачить буквальний жарт, інший — пародію, а третій — жарт над самою пародією.
Гра з аудиторією. Автор враховує, як саме люди намагатимуться розшифрувати його намір, і робить цю спробу частиною гумору.
Водночас не кожне руйнування «четвертої стіни», самопародія чи згадка про жанровий шаблон автоматично є метаіронією. Важливо, щоб сам механізм іронії або його розпізнавання справді відігравав помітну роль у висловлюванні.
Постіронія та метаіронія в сучасній культурі
Найчастіше з постіронією та метаіронією люди стикаються не в наукових працях, а в повсякденному житті: під час перегляду мемів, фільмів, серіалів або відео в соціальних мережах. Саме там ці явища стали особливо помітними.
Водночас важливо пам'ятати: у більшості наведених нижче прикладів ідеться не про офіційно визнану класифікацію, а про поширені інтерпретації, які використовують журналісти, культурні оглядачі та дослідники сучасної цифрової культури.
Меми про роботу та доросле життя
Одним із найяскравіших проявів постіронії вважають сучасні меми про роботу, навчання, втому, доросле життя або повсякденні труднощі.
Наприклад, людина публікує картинку з підписом:
«Мій головний професійний розвиток сьогодні — я відповів на всі листи.»
Це виглядає як жарт, але водночас передає цілком реальне відчуття виснаження чи перевантаження.
Саме тому такі меми працюють одразу на двох рівнях: вони викликають усмішку й водночас дозволяють людям впізнати власний досвід.
Іронічна любов до речей, які важко назвати ідеальними
Ще один характерний приклад — захоплення фільмами, музикою, комп'ютерними іграми або предметами, які людина чудово розуміє як недосконалі.
Вона може жартувати про дешеві спецефекти, дивний сюжет або застарілий дизайн, але це не заважає їй щиро любити цей твір.
Саме така одночасна присутність критичного погляду й справжньої симпатії добре ілюструє принцип постіронії.
Ностальгія за культурою 1990-х і 2000-х
Сьогодні дедалі частіше можна побачити повернення моди, дизайну та музики кінця XX — початку XXI століття.
Люди добре розуміють, що багато речей того часу виглядають застарілими або навіть кумедними.
Проте це не заважає їм із задоволенням використовувати старі фотоапарати, слухати попмузику початку 2000-х чи відтворювати характерну естетику того часу.
Така ностальгія нерідко поєднує легку іронію зі щирою симпатією до минулого.
Самопародія в соціальних мережах
Багато популярних блогерів із часом починають навмисно перебільшувати власні звички, характерні жести або фрази.
Глядачі вже добре знають ці особливості, тому впізнають самопародію.
У такій ситуації гумор виникає не лише через самі слова, а й через усвідомлення автором власного образу.
Саме тому подібні відео часто розглядають як приклад метаіронічного підходу.
Фільми та серіали, які граються із жанровими правилами
Частину сучасних фільмів і серіалів теж можна аналізувати через поняття метаіронії.
Автори використовують знайомі сюжетні шаблони, але водночас показують, що прекрасно усвідомлюють їхню умовність.
Глядач отримує подвійне задоволення: він одночасно стежить за сюжетом і впізнає гру з правилами жанру.
Саме тому в культурологічних текстах серед прикладів метаіронії нерідко згадують окремі постмодерні фільми, серіали та літературні твори, які активно взаємодіють із очікуваннями своєї аудиторії.
Чим постіронія відрізняється від метаіронії
Постіронія та метаіронія можуть поєднуватися в одному висловлюванні, але описують різні механізми.
Постіронія стосується передусім ставлення автора до теми. Вона виникає тоді, коли іронічний і щирий рівні співіснують, а жарт не скасовує справжньої симпатії, емоції чи переконання.
Метаіронія стосується побудови самого жарту. У ній об’єктом гри стають іронія, знайомий гумористичний шаблон, реакція аудиторії або спроба зрозуміти справжній намір автора.
Якщо головна неоднозначність полягає в тому, чи автор одночасно жартує і говорить щиро, йдеться про постіронію.
Якщо ж гумор спрямований на сам спосіб жартувати, на знайомий шаблон або на спроби аудиторії розшифрувати авторський намір, це ближче до метаіронії.
