У міфах боги створюють світ, у легендах давні герої засновують міста, а у фольклорі живуть і ті, й інші — разом із колядками, прислів’ями, забобонами, жартами та весільними обрядами. Ці три поняття справді пов’язані, але не є взаємозамінними. Міф і легенда — це різновиди оповідей, тоді як фольклор — значно ширша частина культури.
Плутанину посилює повсякденна мова. Міфом ми часто називаємо хибне уявлення, легендою — надзвичайно відому людину, а фольклором — щось старовинне, сільське й неодмінно народне. У науці всі три слова мають дещо інші й точніші значення.
Що таке міф
Міф — це традиційна оповідь, яка пояснює світ і місце людини в ньому. Вона може розповідати, звідки взялися земля, небо, вогонь чи смерть, як з’явилися люди, чому змінюються пори року або звідки походять певні звичаї та заборони.
Дія міфу часто відбувається в особливому первісному часі — тоді, коли світ лише набував знайомого вигляду. Його героями стають боги, першопредки, духи, велетні та культурні герої, які навчають людей добувати вогонь, вирощувати хліб або дотримуватися встановлених правил.
Історія про Прометея, наприклад, — не просто фантастична пригода про викрадення вогню. Вона порушує питання про походження людської культури, знання, жертовність і межі, встановлені богами. Подібним чином міфи про створення світу не намагалися бути науковими теоріями. Вони впорядковували дійсність і пояснювали її зрозумілою для певної культури мовою.
Для спільноти, у якій жив міф, він міг бути священною і правдивою оповіддю. Тому сучасне значення слова «міф» як вигадки або поширеної помилки — лише одне з його значень. Коли ми говоримо про міфологію Давньої Греції, Єгипту чи Скандинавії, називати міфи просто неправдою некоректно. Перед нами не невдала версія історії, а спосіб, у який люди осмислювали світ.
Що таке легенда
Легенда також є традиційною оповіддю, проте зазвичай пов’язана не з часом створення світу, а з історичною дійсністю. Її події відбуваються у впізнаваному місці, у більш-менш визначеному минулому, а серед персонажів можуть бути реальні правителі, воїни, розбійники, святі або засновники міст.
Легенду подають як історію, що могла статися насправді. Її часто розповідають зі словами: «Це трапилося саме тут», «Так казали старі люди» або «На тому місці й досі можна побачити слід». При цьому реальна основа з часом обростає перебільшеннями, чудесами та вигаданими подробицями.
Так виникають легенди про короля Артура, Робіна Гуда, зачаровані скарби, підземні ходи старих фортець або незвичайне походження назв міст і річок. В українській традиції численні легенди складали про Олексу Довбуша. Історична особа в них перетворилася на майже невразливого народного героя, який володіє надзвичайною силою та захищає скривджених.
Слово «легенда» походить від латинського legenda — «те, що слід прочитати». У середньовіччі так називали тексти про життя святих, призначені для читання у визначені дні. Згодом значення терміна розширилося.
Сьогодні легендою називають не лише оповідь, а й видатну людину, яка стала символом своєї справи: легенда футболу, легенда кіно, жива легенда. У такому разі слово підкреслює славу та винятковість, а не належність людини до фольклору.
Чим легенда відрізняється від міфу
Найпростіше розрізнити їх за запитаннями, на які вони відповідають.
Міф запитує: «Як улаштований світ і чому він став таким?»
Легенда запитує: «Що незвичайного колись сталося із цією людиною або в цьому місці?»
Міф частіше стосується богів, походження світу, природних явищ і священного порядку. Легенда тримається ближче до людської історії та географії. У міфі герой може принести людям вогонь, а в легенді — заховати скарб під конкретною горою.
Відрізняється і ставлення до правдивості. У традиційній культурі міф нерідко сприймали як важливу, іноді священну істину. Легенду також могли розповідати як реальну подію, але її достовірність залишалася предметом сумніву: одні вірили, інші — ні.
Однак провести ідеальну межу не завжди можливо. Одна й та сама оповідь може поєднувати історичну особу, надприродні сили та пояснення походження певного звичаю. Жанри не лежать у чітко підписаних коробках: вони змінюються, запозичують мотиви один в одного й отримують різні назви залежно від наукової традиції.
Що таке фольклор
Фольклор — це не окрема історія і навіть не лише сукупність історій. Це традиційні знання, уявлення, форми творчості та звичаї, які існують усередині певної спільноти й передаються переважно неформально: через розповідь, наслідування, повторення та спільну участь.
Термін утворений від англійських слів folk — «народ», «люди» та lore — «знання», «традиція». Його запропонував британський дослідник Вільям Джон Томс 1846 року. Фольклорне товариство Великої Британії також називає Томса автором слова folk-lore.
У вузькому розумінні фольклор часто ототожнюють з усною народною творчістю. До неї належать:
- міфи, легенди й казки;
- пісні, думи та балади;
- прислів’я, приказки й загадки;
- анекдоти, бувальщини та страшні історії;
- замовляння, колискові й лічилки.
Проте сучасні фольклористи розуміють фольклор ширше. Він охоплює не лише тексти, а й танці, музику, ремесла, святкові звичаї, народні вірування, ігри, способи приготування традиційних страв та інші практики. Американське фольклорне товариство називає фольклор своєрідною «культурною ДНК», що включає мистецтво, історії, знання і практики спільноти. Причому це не застиглі залишки минулого: фольклор продовжує змінюватися та виникати сьогодні.
Тому колядка — це фольклор, навіть якщо вона не розповідає завершеної історії. Весільний обряд теж належить до фольклору, хоча його не можна назвати ані міфом, ані легендою. Те саме стосується традиційного орнаменту, дитячої лічилки або забобону про те, що не можна повертатися додому, вже вирушивши в дорогу.
Як пов’язані міф, легенда та фольклор
Фольклор можна уявити як велику парасольку, під якою містяться різні форми колективної традиції. Міфи й легенди можуть бути частиною фольклору, якщо вони живуть у спільноті, передаються між людьми та існують у різних варіантах.
Водночас не кожен текст, названий міфом або легендою, автоматично належить до фольклору. Багато давніх міфів ми знаємо передусім завдяки конкретним письмовим джерелам і літературним обробкам. Сучасний письменник також може вигадати для свого фантастичного світу власні міфи й легенди. Усередині твору вони виконуватимуть відповідні функції, але не стануть фольклором реальної спільноти лише тому, що автор так їх назвав.
І навпаки, більша частина фольклору не є ні міфами, ні легендами. Прислів’я «Без труда нема плода», мелодія народної пісні, рецепт обрядової страви та звичай щедрувати — фольклорні явища, але не оповіді про богів чи історичних героїв.
Чи існує фольклор у сучасному місті та інтернеті
Фольклор не зник разом із традиційним сільським побутом. Він виникає всюди, де є група людей зі спільним досвідом: у родині, школі, професійному середовищі, військовому підрозділі, спортивній спільноті або серед користувачів певної соцмережі.
Міські легенди про таємничих пасажирів, покинуті будівлі та небезпечні місця продовжують класичну модель легенди: події нібито сталися насправді, неподалік і з «приятелем знайомого». Інтернет поширює такі історії значно швидше, але не скасовує їхньої фольклорної природи.
Меми, шаблонні жарти, копіпасти, крипіпасти та повторювані історії із соцмереж теж можуть розглядатися як цифровий фольклор. Вони передаються від людини до людини, постійно змінюються, отримують нові версії й відображають досвід конкретних онлайн-спільнот. Отже, фольклор — це не музейна колекція давніх пісень, а живий процес, який триває просто зараз.
Міф, легенда та фольклор справді перетинаються, але описують різні речі. Міф пояснює світ за допомогою традиційної оповіді, яка нерідко має священне значення. Легенда пов’язує незвичайну історію з реальною людиною, місцем або минулим. Фольклор охоплює їх обидва — і водночас безліч інших способів, якими спільнота зберігає, змінює та передає свою культуру.
